Вже стало банальністю говорити про те, що права людини переживають нелегкі часи.
Масштабний наступ політичного популізму в Європі та цілому світі, масова дезінформація та спекуляції на емоціях більшості на шкоду меншості, дегуманізація опонентів, неповага до міжнародно-правових підвалин світового порядку – все це призвело до значного підриву захисту прав людини у більшості сучасних суспільств.
За таких обставин варто згадати те, як права людини перетворилися на основу сучасної цивілізації, міжнародного права та правових систем держав.
Загальна декларація прав людини, чергова річниця якої позначає День прав людини – 10 грудня, була ухвалена насамперед як реакція на жахіття Другої світової війни та подій, що їй безпосередньо передували.
Ідеї про цінність кожної окремої людини, її життя, гідності, свободи не є політично нейтральними, як про це інколи стверджують.
Ці ідеї мають цілком конкретне ідеологічне та політичне навантаження, яке, втім, зовсім не полягає у нав’язуванні тієї чи іншої політичної ідеології чи забезпечення класового панування.
Навпаки, їхнє політичне завдання – забезпечити функціонування вільного, відкритого та демократичного суспільства, центром якого є людина та її природні права, тобто права, з якими людина приходить у світ, що невід’ємно з нею пов’язані.
Хоча права людини є універсальними та – в ідеалі – не мусять залежати від тієї чи іншої релігійної чи філософської парадигми, не є секретом, що найбільшого прогресу у їхньому захисті досягла Європа.
Саме на нашому континенті вдалося рекордно швидко перетворити положення Загальної декларації на юридично обов’язкові положення міжнародного договору – Європейської конвенції з прав людини.
Конвенція становить головний сенс існування та діяльності Ради Європи та її структур, а для її тлумачення та застосування існує Європейський суд з прав людини.
Права людини стали основою і для європейської інтеграції, уособленої Європейським Союзом.
Не буде перебільшенням сказати, що ідея Європи – це ідея простору прав людини.
Безумовно, самі лише права людини не можуть забезпечити успішного функціонування держави та суспільства. Безпека, економічний розвиток, ефективна та налагоджена правова система повинні забезпечуватися державою.
Але без прав людини не може бути міцного миру, справжньої безпеки суспільства та окремих індивідів, справжнього добробуту та справжнього правосуддя.
Протиставлення цих цілей держави правам людини може розглядатися лише як недобросовісна маніпуляція, що відкриває шлях до втрати безцінного надбання міжнародного (і насамперед – європейського) права прав людини і скочування на слизький шлях, з якого немає повернення.
Згадуймо про це не лише 10 грудня.
Микола Гнатовський, президент Європейського комітету з питань запобігання катуванням, нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, член Правління ЕЦПЛ, член УАМП.
Спеціально для УП за посиланням.